Кожного дня… Ні! Не так. Кожного Божого дня над нашими головами сходить Сонце – величезна зірка (за показником маси Сонце важче від Землі майже в 333 тис. разів), яка зігріває нас своїм теплом. Ви коли-небудь милувались сходом сонця? Якщо так, тоді я впевнена, що ви пережили «море» емоцій. Якщо відповідь «ні» – зберіть всю свою силу волі і спробуйте підійняти своє кволе, сонне тіло о 5:40 ранку і ви не пошкодуєте :) Проте, якщо сила є, воля є, а сили волі немає, я спробую коротко описати це чарівне явище.
…за кілька хвилин до того…
Хмари якщо вони, звичайно, є на небі набирають кольору від голубого до ніжно-рожевого. Все птаство потроху пробуджується. Воно теж буває сонне, як і ми, але воно, як і ми, має мам (або будильники), які змушують прокидатись ні світ ні зоря. В тій точці, де сходить сонце, утворюється ніби аура поки ще слабкого світла. За кілька секунд до зустрічі з небесним світилом все навкруги завмирає: подих, ранковий спів пташок. Десь там далеко з’являється яскраво-вогняна крапка світла, така маленька, але неймовірна. З кожним моментом вона все більше розпалюється, розжарюється, спалахує… А далі все відбувається неймовірно швидко. Із краплини світла виринає вогняне коло, яке заповнює своїм світлом спочатку небо, потім дахи будинків, а далі розтікається повсюди. Ось так сонце кожного ранку «стукає» до нашого віконця.
Ми прокидаємось.
Швидка молитва.
Швидкий сніданок.
Дорога на роботу.
Праця (ритм буває просто шалений).
Швиденько повертаємось додому.
Виконуємо справи по дому, звичайно, якщо ще є сили.
Швиденько обмінюємось з рідними подіями, які відбулись протягом дня.
Вечеря.
Швидка молитва.
Такий очікуваний відпочинок – сон.
Ось такий ритм сучасного світу. І від цього важко втекти, або і неможливо. В такому ритмі важко помічати деталі життя. Наприклад.
-Прогулюючись, ви чуєте (помічаєте) щебіт птахів, ніжний запах квітів, щирий сміх дитини?
-На небі ви бачите (помічаєте) «гори» хмар, які інколи складаються у форми неймовірних тварин?
-Ви помічаєте промені сонця, які, проходячи крізь хмару, утворюють ніби довжелезні пальці?
-Ви помічаєте метеликів, божих корівок, які кружляють довкола вас?
-Ви помічаєте веселку після дощу, а зірки на небі?
Якщо кілька відповідей «так» ви все-таки дали, я вас вітаю!!! Світ ще вас не поглинув :)
А тепер дуже серйозно. Всі розуміють, що життя буває різне. Інколи обставини складаються так, що насправді ніколи підняти очей до неба. Але чи довго ми так витримаємо? Життя проходить швидко. І той час, що у нас є на землі, ми повинні використати з розумом.
Господь недаремно створив природу. Ми ж її сприймаємо як щось належне, нашу власність. «Якщо моє, то роблю все, що хочу». І тут ми страшенні егоїсти. Все, що ми маємо – це Божий подарунок. Пригадайте, як вчила казати мама, коли ми щось отримували просто так. «А чарівне слово – ДЯКУЮ». Слово, яке наповнює серце ніжністю, теплом і любов’ю, таке милозвучне для вуха. Це чарівне слово. Знаєте чому? Тому, що його можна висловити не промовляючи, не видаючи ні звуку. Здогадались як? Поглядом та обіймами. Інколи ці двоє багатослівніші ніж будь-які висловлювання. Коли тобі дякують саме так – зароджується неймовірна щирість.
Маю два приклади із життя для підтвердження слів.
ОБІЙМИ. Граючись із сусідською дівчинкою (різниця між нами у віці 17 років), я просто ділилась із нею своїм вільним часом і знанням ігор, які були популярні у моєму дитинстві. Ось так потроху ми кожного дня обмінювались досвідом і вчили чомусь одна одну. Поділитись з нею я могла лише часом, а ось вона поділилась зі мною чимось справді цінним – обіймами. Просто підійшло і обійняла. Це спочатку вводить в шок. Потім трохи попускає :) В серці стає так тепло і ти просто «пливеш». Бажаю пережити таке «дякую» усім.
ПОГЛЯД. Мала змогу допомогти людині старшого віку. Момент «Х» настав, коли ми переглянулись. У цієї людини очі просто сяяли, погляд, здавалось, розтопить будь-яке серце, а тим більше айсберг. Це був погляд повний вдячності, розуміння та ніжності.
Правду кажучи, я сама ще вчусь цього.
Бувають ситуації, коли людині важко проговорити це слово. Можливо вона його забула, або втрутилась гординя. Можливо їй самій ще ніхто не говорив «дякую», яке б сколихнуло її серце.
У швидкоплинному часі, у шаленому ритмі світу не забуваймо хоча б час від часу натискати на кнопку «пауза». Вчімось зупинятись і оглядатись навкруги. Адже ми можемо пропустити надто багато деталей життя. У вранішніх та вечірніх молитвах не забуваймо про чарівне слово «дякую». Бо кожен день для нас – це подарунок.
Дякуймо Богу за можливість прожити ще один день з рідними.
Дякуймо Богу за все те, що нас оточує.
Дякуймо Богу за Його любов до нас.
Дякуймо Богу за дар життя.
P.S. Поділіться і ви своїм досвідом вдячності (коли «дякую» можна сказати без слів).
